автор: Иванка 3:16
Почему?
Почему мы так часто не знаем как жить?
Почему мы так часто друг друга не знаем?
Не умеем как надо соседей любить,
На себя, не на Бога, мы все уповаем?
Ждем ответа у всех, у кого можно ждать…
Зачастую, не те это «добрые люди».
Мы умеем себе же искусно наврать
И при этом солгать, что так больше не будем.
Мы идем не на свет, а на ложный «фонарь»,
Если Слово забыли на полке с мозгами.
Заглянуть бы нам всем в тот огромный Словарь,
Где начертана жизнь непростыми словами.
Тебе…
Тебе, Кого так довго й безнадійно я шукала.
Тебе, Кого не знала майже все життя.
Кого гріхами на хресті розп`яла
І думала, що то була не я.
Тебе, Того хто ухопив мене за руку
І вирвав з пащі сатани,
Того, Який перетерпів всі муки,
Щоб в вічності могла із Ним я жить.
Тебе, який мене не кинув,
Коли усі залишили давно
І, навіть у гірку, тяжку хвилину
Єдиний не казав, що я ніхто.
Тебе, Який чекав так довго,
Поки радію я, грішу і веселюсь,
аж доки я не впала на коліна
І, знову, лише Ти не відвернувсь.
Тебе так сильно й щиро я люблю!
Тобі, як Ти мені, життя я віддаю.
З Тобою я завжди і плачу, і сміюся,
З Тобою я живу і жити вчуся,
І все, що маю – одного Тебе!
Ти – мій Господь! Життя моє!
***
Я в вічності не втоплю тугу
Свій погляд не залишу на стіні
В колючу і морозну хугу
Побачу вдалині вогні
Я не закрию перед щастям двері
Пройду по водам і не утоплюсь
Навчусь стояти на вершині скелі
Дивитись вниз я з неї не боюсь
Я не сміятимусь бомжу в обличчя
Не обернусь спиною до людей
Усі свої майбутні протиріччя
Не допишу я до нових ідей
Щоранку прокидатимуся вчасно
Веселку бачитиму за дощем
Нарешті, в осені помічу щастя
Із тугою боротимусь мечем
Я не чекатиму від Батька ласки
Сама прийду, вклонюся до землі
Я не носитиму пустої маски
Навчусь сміятися від щирої душі
Ніякий вітер не закриє шляху
Ніхто не зможе горло перекрить
Я дам життю міцного маху
Якщо я зможу все собі простить!!!
***
Я стояла боса в Тебе під дверима.
По обличчю сльози ріками текли.
Ти ще здивувався, хто так пізно грима...
А на дворі вітер не спиняв грози.
Двері відчинились... Твої щирі очі
В душу зазирнули, наче крізь вікно.
Я Тобі відкрила ще тієї ночі
Книгу свого серця, спалену давно.
Більш від буревію і грози на дворі
В ньому вирували пристрасті життя.
Та мою тривогу Ти втопив у морі
Спокою і віри в інше майбуття.
Камінь з мого серця Ти зумів відкинуть,
Дав нову надію і нове життя.
Всі мої бажання лиш до Тебе линуть
Вірний мій Спаситель - сенс мого буття.
Більш кордонів мрії мої вже не мають.
Ми на світ з Тобою глянем з висоти.
І вогнем любові очі запалають.
Там, де ми стояли – квіти поросли.
Отзывы:
Alla
Иванка, ты молодец. Мне очень понравились твои стихи.Пусть Господь благословит тебя и даёт тебе еще больше дерзновения.
Надежда
Очень здорово, Иванка, продолжай радовать людей.
Юля
Иногда люди закрываются в себе,потому,что устали от лжи,предательства,от тех людей,которые ищут в нас выгоду. Иногда нужет человек,который просто может выслушать.Как правило это тот человек,которому мы доверяем.Но рано или поздно и этому человеку надоедает слушать и утешать. И тогда приходит депрессия.... Но знаете, нашему Отцу никогда не надоест слушать нас,утешать нас,учить нас,вдохновлять....
Помогите людям осознать,что они кому то нужны.
###
...да
В НАЧАЛО РАЗДЕЛА
